| Рубрики |
 |
| Сервіси |
|
| Рекомендуємо |
|
|
|
|
|
|
|
|
Дві тисячі льотних годин - від учня аероклубу до генерал-майора авіації. Герой Радянського Союзу Михайло Карпєєв в роки війни був льотчиком. 350 бойових вильотів, 60 розбитих вагонів з військовими вантажами, десятки знищених танків. Сьогодні штурмовик згадує не лише Велику Вітчизняну, але весь шлях в авіавійськах.
1960-й рік. Околиця Харкова, Рогань. З будинку, по стежині і наліво: Михайло Карпєєв квапиться на роботу по “проспекту” – так військові прозвали цю алею. Вище військове училище льотчиків в десяти хвилинах ходьби.
Не доходячи, у кількох метрах – пам’ятна стела. Штурмовик із сумом розглядує покинутий комплекс. З гордістю говорить “мої літаки” про малюнки , які збереглися: на війні Карпєєв літав на Іл-2 і По-2.
Михайло Карпєєв, біля авіаційного пам’ятника: “Двадцать пять танков уничтожил. 25 немецких танков. Когда мы прилетали к линии фронта, туда, под Ленинград, мы сели на аэродром “Малая Вишера”. Техник побежал, говорю: “Узнай, куда лететь”. Он мне: “Прямо!”. “Куда прямо?” Он: “Сказали прямо!”.
Ну значит, взлетел я и полетел на запад. Летел, летел, там высота была метров 400. Слышу, зенитки стали бить. Думаю, линия фронта, наверное. Думаю, где же садиться? Смотрю: сигнал такой “фонарь летучей мыши” – шапкой открывают, закрывают. Ну, думаю, наверное, аэродром! Развернулся, сел. И точно, был это аэродром”.
Цегельна споруда за літаком сорок років тому була прохідною училища. За нею Михайло Карпєєв згортав направо. Тут був штаб. Курсанти шанобливо проходили повз. Тоді начальник учбово-льотного відділу Михайло Полікарпович курсував між штабом і учбовим корпусом не менше п’яти разів на день: Карпєєв викладав тактику ВПС: повітряний бій, пілотування, робота з командним пунктом, матчастина.
Пов’язати життя з авіацією Михайло вирішив ще хлопчиськом, говорить: небо само подало знак.
Михайло Карпєєв, льотчик-штурмовик, Герой Радянського Союзу: “Вспоминается мне, как-то ехал на лошади - летел аэроплан. Я начинаю же смотреть на него – и падаю! С лошади упал. Ну, думаю, буду летчиком!”
Першою сходинкою “повітряних сходів” був Чебоксарський авіаклуб – на батьківщині Михайла. Після нього вісімнадцятирічний Міша вступив до Свердловської авіашколи. Правда, закінчити її не зміг – почалася війна.
Він став льотчиком-інструктором, потім потрапив на фронт. Спочатку літав на легкому По-2, потім перевчився на надійний і потужний Іл-2.
Михайло Карпєєв, льотчик-штурмовик, Герой Радянського Союзу: “Переучивание было, кажется, месяца полтора. Самолеты были старенькие, те, которые списанные, конечно. Было так, что летаешь на самолете, а маслом забивает козырек. Приходилось смотреть в форточку, чтобы посадить самолет”.
23-річним Михайло Карпєєв закінчив війну та отримав звання Героя Радянського Союзу. Зараз Михайлу Полікарповичу 85. Улюблені заняття – прогулянки “проспектом”, читання преси, діти-онуки-правнуки.
Михайло Карпєєв, льотчик-штурмовик, Герой Радянського Союзу: “Десять лет мне было, я уже нянчил троих племянников. Вот они плачут, я беру гармошку, играю - и они затихают, перестают плакать. А потом три дочки, пять внуков, правнуки. В общем, уже 15 человек пришлось поносить на своих руках, почувствовать. Тем более, что руки у меня такие, когда маленькие дети плачут, животик болит, я беру, прикладываю к своему животу - и он затихает. Или беру за руки – сразу засыпает”.
Дисципліна у великій родині тримається на Михайлі Полікарповичі. На випадково, мабуть, усі три його зяті – льотчики.
Ігор Єгоров, зять Михайла Карпєєв, льотчик: “У него выдержка, спокойствие, чего у меня, например, не бывает. Я могу вспылить. Он более спокойный. Хороший человек очень. Отзывчивый. Добрый. Мы хорошо живем с ним. (Повертається до тестя) Дружно (сміється)”.
// 09.05.2008 15:41
Адреса новини: http://news.mediaport.info/ukr/society/2008/8836.shtml
Автор:
Фото:
Опубліковано:
|
|
| Якщо ви помітили орфографічну, стилістичну або іншу помилку на цій сторінці, просто виділить її мишкою й натисніть Ctrl+Enter. |
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
