| Рубрики |
 |
| Сервіси |
|
| Рекомендуємо |
|
|
|
|
|
|
|
|
Пароль “Катинь”. Харків першим в Україні побачив фільм Анджея Вайди. Режисер особисто приїхав на презентацію. До Харкова в нього особливе ставлення: тут у квітні сорокового року був розстріляний та похований його батько, капітан Якуб Вайда.
Анджей Вайда, режисер: “Я очень долго шел к этому моменту – к посещению могилы моего отца, но я понимал, что пока я не сделаю фильма о “Катыни”, я просто не могу сюда приехать. Мне очень нравится это кладбище, очень красивое, очень благородное. И мне нравится, что там помнят обо всех похороненных, не только об офіцерах”.
17 вересня тридцять дев’ятого року Червона Армія увійшла до Польщі. Майже 22 тисячі поляків були взяті в полон. Офіцери, учені, інженери і художники. Їх вивезли до таборів і через півроку розстріляли. У Катині, Мідному і Харкові.
Ґудзики - усе, що залишиться від нас, говорить у фільмі поручик Єжи.
Ґудзики і хрести знаходили в шостому кварталі Лісопарку під час розкопок на початку дев’яностих. Тоді в Союзі вперше вголос заговорили про те, що так ретельно приховували півстоліття: про масові розстріли польських військовополонених навесні сорокового року.
Близько чотирьох тисяч офіцерів, вивезених зі Старобельського табору, розстріляли в підвалі Харківського управління НКВД за неповних сорок днів. Були дні, коли вбивали понад 250 осіб. Їх ховали в Лісопарку. Разом з іншими, розстріляними, як ворогів народу.
Михайло Жур, голова “Польського Будинку” в Харкові, уважно вивчав старобельські списки. Кожен десятий з розстріляних і похованих тут польських офіцерів жив на території Російської імперії. Лише з Харкова тут близько двадцяти осіб. У тому числі і онук декана медичного факультету університету – батьки виїхали до Варшави відразу після революції, хлопчикові був рік.
Михайло Жур, голова “Польського Будинку” в Харкові: “Парень там заканчивает гимназию, заканчивает военное училище, становится подпоручиком артиллерии, участвует в событиях 39-го года, попадает в плен, долгое время находится в Старобельске, его привозят в Харьков. Парню было 23 года, и здесь он был расстрелян. Судьба парня такая удивительная: родился в Харькове и умер в Харькове, расстрелян в Харькове, не жил...”.
Фільм - про Катинський злочин і Катинську брехню. Так визначає стрічку сам Вайда. Його батько - жертва Катинського злочину. Мама - постраждала від Катинської брехні. У сорок п’ятому Радянський Союз звинуватив Німеччину в розстрілах польських військовополонених. Це була офіційна правда. Не погодитися з нею - означало піти проти системи.
Режисер весь час підкреслює: це фільм не проти народу і не проти людей. І у злочині, і в брехні винен режим. Для гітлерівської Німеччини і сталінської Росії люди, вільні і мислячі, були однаково небезпечні.
Анджей Вайда, режисер: “Проблема была: как закончить фильм. Это был первый фильм, и разве можно было в нем не показывать само преступление? Думаю, нельзя. Но мне не хотелось его показывать как преступление. Это должно было быть прощание. И когда в этой темноте мы слышим музыку Пендерецкого, это звучит как вздох тех, кто был убит”.
Дивіться фоторепортаж.
// 15.04.2008 15:13
Адреса новини: http://news.mediaport.info/ukr/society/2008/8324.shtml
Автор:
Фото:
Опубліковано:
|
|
| Якщо ви помітили орфографічну, стилістичну або іншу помилку на цій сторінці, просто виділить її мишкою й натисніть Ctrl+Enter. |
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
